top of page

Наталя, Анонімні Нікотинозалежні, Київ

Уперше я скуштувала нікотин у вигляді цигарки у 11 та дала собі обіцянку, що паліти не буду ніколи, мені воно не сподобалось. Але пройшло досить небагато часу та у свої 13 чомусь я почала регулярно паліти. 30 років по тому після неодноразових спроб, під загрозою смерті мені вдалося кинути. Хочу поділитися, як саме це було.

Коли я була маленька, паління шанувалося суспільством. Дітям заборонялося, але дорослі паліли майже усі. Мені не хотілося слухатися людей, які говорять одне, а роблять інше, до того вживання нікотину серед підлітків вважалося ознакою крутості.


У ті роки музичний гурт, де я співала та грала, отримав нагороду, це був гастрольний тур до Німеччини. У мандрівці я зустріла підлітків з різних країн. Їм чомусь було дозволено те, що не можна було дітям з Радянського Союзу. Вони гуляли допізна, купалися голі, паліли та пили алкоголь. Там я спробувала сигару. Мені не сподобалося, так само, як першого разу. Але я тепер дивилася на все інакше. Не хочу, але "треба", якщо я хочу бути своєю серед інших. Там, у Німеччині, ми куштували безнікотинові фруктові тонки цигарки, ще коштовні сигари та цигарки із змістом нікотину. Подобається сам процес пускання диму, я із захопленням спостерігала, як це роблять дорослі пані-німкені, які подобалися нашім хлопцям. Паління постало до мене своїм привабливим манливим боком.


Мої батьки не паліли. Батько раніше палів люльку та кинув паліти, коли мені біло 5 та народився мій брат. Моя родина тиснула на мене, вони хотіли, щоб я кинула. Такий тиск на мене не допомогав, а навпаки, став моєю бронею, моєю заслоною, потужність дії дорівнює протидії. До того ж, коли я паліла, я відчувала себе у коконі, у обладунках, відчувала себе невразливою.


У школі ми паліли з моєю подругою. Для куріння ми прогулювали та ховалися разом з однокласниками під дахом будівлі, подряд зі школою. Ми використовували різні хитрощі, щоб все це приховати від батьків та вчителів: тримали цигарку за фільтр паличками, а недопалки, які ми збирали, коли в нас не було цигарок, засовували у розкручену кулькову ручку, використовуваючи її як мундштук. Це ми робили для того, щоб не було запаху на пальцях, бо він міг би нас видати. Для того, щоб не тхнуло з рота, ми жували м'ятну жуйку. Все це виглядало, як файна цікава гра.


Вперше проблема виникла у мої 16 років, в мене були перші серйозні відношення з хлопцем. Він не палів та та хотів, шоб я кинула, влаштовував скандали через цигарки. Але я вже не могла, та й не хотіла кидати. Залежність развинулась дуже швидко. Якщо на мене тиснули, то я паліла, якщо на мене не тиснули, я теж паліла. Ми розлучились з хлопцем, причин для розрива було достатньо й одна з них це моє вживання нікотину й нездатність відмовитись від нього, неміч зробити вибір на користь відносин та дотримуватись свобо вибору. Мій перший чоловік теж не курив та вся історія повторилася. Ми розлучилися та моє вживання нікотину, а на той час ще й алкоголю, відіграло не останню роль.


Тоді я не могла зрозуміти, чого вони від мене хочуть. Чому не дадуть мені просто робити те, що я хочу? Мені здавалося, що це лише моя справа. Мені здавалось, що нікотин ніяк не впливає на мене. Мені здавалося, що всі кругом палять, що тих, хто паліть, значно більше. Я не помічала тих, хто нічого не вживав.


Незабаром нікотин витіснив із моєї системи цінностей все, що з нею не поєднувалося. Якщо людна паліла, вона була в моїх очах цікавіше хоча б тому, що могла пригостити мене цигаркою. А некурці скоро постали зовсім недосяжними за для близького та постійного спілкування, поступово створилися незрозумілими та неблизькими стали їх цінності. Тільки з курцем я могла нормально говорити. Ми мов говорили одною мовою та я могла піти у курилку й домовитись с ким завгодно та про що завгодно. У місцях для паління я вирішувала свої робочі питання, товарищувала та уряджала особисте життя. Нікотин конвоював моє мистецтво. Тепер я знаю на власному досвіді, що нікотин дійсно міцно впливає на мислення. Сприйняття людей, які вживають нікотин, відрізняється від світосприйняття тих, хто є чистий від ного. Інакше розвивається мозок, онакі думки, другі цінності, не той ритм життя, інше самовідчуття та самоідентифікація.


Коли я була у стані полного злиття із нікотном, я не уявляла свойого життя без нього. В мене є вірш про те, що я ніколи не кину паліти, у кожному другому вірші тих часів згадується куріння, дим, цигарка. Некидання курити було моєю формою повстання проти порушення моїх кордонів. Загалом я вживала нікотин 30 років. Думки кинути у менне почали з'являтися унаслідок багаторічних занять йогою, я стала відчувати вже на тонкому рівні, що з моїм вживання нікотину щось не те. Цей внутрішній голос набував міці. Поступово я просувалася до мрії кинути.


Але в мене не виходило постати до готовності. Мій другий чоловік курив та не міг кинути через мене, дорікав мене у цьому. Навіть коли я була двічі вагітна, я паліла. У другу вагітність багато та системно, тому що доза постійно зростала. Нажаль, моя друга дитина має наслідки мого вживання нікотину та вона проходила лікування у невролога. А я раніше не вірила у те, що вживання нікотину може завдати шкоди дитині та вважала, що це нісенітниці, які вигадують деякі непорозумілі хворі на голову люди, щоб залякувати інших. Чому всі вони не дадуть нам спокою? Але тепер я сама визначилася, що це є правда. Бо моя донька має деяки риси залежної людини у стані утримання. Бо вона паліла разом зі мною, у моєму лоні! Нам пощастило, що насладків замало.


Це й стало моїм "дном", межею, до якої я дійшла та падати вже не було куди. Я паліла ще дейкий час за межами "дна". Хоча я через своє заперечення створила таку ситуаю, яку вже не виправити. Піддала небезпеці найдорожче, що в мене є – мою дитину, це було страх як боляче. Скільки болю я повинна була ще пережити? З'ясувалося, що це не кінець, мені довелося дістатися до інфарктів.


На перші спроби кинути паліти я викурювала пачку на день "одинички" (0,1 мг нікотину), це усе, що мені вдалося для себе тоді зробити - знизити ці цифри, що на пачці. За спиною були спроби перейти до вейпу (алергія на нікотин у рідкому вигляді, передозування нікотину, фіаско спробунку парити фруктові безнікотинові рідини). За спиною були нікотинові отуєння, коли у стресі я викурбвала 2 пачки поспіль одну за одною. За спиною були 2 інфаркти та слова лікаря "Ви сконаєте, якщо продовжите вживати нікотин".


Знаходилися лікарі, стверджуючі, що кидати палити нашкодить. Так-так! Були лікарі, які мені це говрили тому що паліли самі! Акушери-гінекологи, терапевти, кардіологи, неврологи, психіатри. Так, я мала вдачу знаходити підстави не кидати та прибічників моєї хвороби.


У мене було 6 спроб кинути. Перші 3 були на початку моєї накотинової "кар'єри", за вимогами інших. Друга черга з 3 спроб - заради себе. Ці спробунки повільно й притягли до успіху. Спочатку я кинула, коли помер мій батько, через депресію, але за пів року закурила на роботі: цигарка здалася манливим вибором. Наступна спроба кинута за допомогою якихось пігулок провалилася. Й синдром відміни був важчим за перший раз.


Після зриву за нікотином я звернулась до НікА та до 12-ти кроків. У той час я відувалася кепсько: серце, зависокий тиск. Мені тре було йти праювати, ніхто не допомогав мені грошима та взагали я не мала някої допомоги. Друзі знайшли мені лікарку, яка допомогла мені із серцем та тиском, але вона сказала, що я МУШУ кинути за будь-яку ціну. Бо смерть. Це допомогло тим, що стикнуло мене з правдою та позбавило від заперечення проблеми.


Прошення до Всесвіту мені допомогти надало своє, наступив день, коли я прокинулася та зрозуміла, що це сьогодні. Я звернулася до друзів з 12-тикрокових програм щодо підтримки та ми створили маленьку анонімну групу. Участники групи підтримували мене, я телефонувала їм, вимовлялася, вони відказували, як пережити синдром утримання. А він був у цей раз важким та тривав довше, ніж раніше. Програму 12 кроків почала негайно.


Друзі з НікА підказали таємниці, як переживати тягу, я приміряла усе поспіль, що вони говорили. Вони надсилали мені нескінченну підтримку, вірили у мене та вірять досі. З того часу я не вживаю нікотин, який раніше вживала щоденно як цигарки, вейп та нюхальний тютюн. Люди, які вживають нікотин, не викликають у мене бажання вживати та ніяк не дратують. Стрес я переживаю тепер набагато легше і успішніше, чим із нікотином. Свої кордони я навчилася усвідомлювати та захищати без закурювання. Замість цього я говорю. Харчуюся я свідомо та їм менше, ніж коли паліла. Після періоду оновлення додалося витривалості та міці, далекогляду. Як особистість я стала глибше та цікавіше собі. Я легко, ясно та спокійно сприймаю правду та факти. Мій чуттєвий світ сильно поглибився та урізноманітнився, я відчуваю та проживаю життя якісно. Я стала сміліша та впевненіша. Якщо я змогла позбавитися від вживання нікотину, то я можу усе.


Сьогодні я чиста від нікотину 3 роки та 4 місяці. Життя зовсім інше без нікотину. Та без НікА нічого б не вийшло, спасибі спільноті, Всесвіту та людям.


Ти, який прочитав моє оповідання. В тебе все удасться. Продовжуй.


Наталя, Анонімні Нікотинозалежні, Київ

22 перегляди
bottom of page