top of page

Олександра, Анонімні Нікотинозалежні, Бердянськ, Україна

Вітання! Мене звати Олександра, я нікотинозалежна. Я хочу трохи поділитися своєю історією одужання. Я почала палити, коли мені було 13 років. Починала з різних сигарет з фільтром і без нього. Хоч часто й не подобалося це заняття, але воно все-таки взяло гору. У 18 років я сама пішла на кодування від цигарок. Але це зовсім не допомогло. І так тривала моя «подорож» до 33 років. Я курила багато, міняла сигарети на електронні, а потім курила все разом. Якщо бути конкретнішим, я хочу поділитися про мою нікотинову залежність під час війни. 24 лютого 2022 року у моїй країні розпочалася війна. Перше, за чим я побігла в магазин, це були сигарети.

27 лютого моє місто Бердянськ стало окуповане російськими військами. Я у вікно дивилася як дорогами їдуть БТР і танки, йде піхота. Було страшно. Ми молилися і вдень, і вночі. І, звичайно, кількість викурених мною сигарет потріювалася зі швидкістю звуку. Я «жила» та спала з електронними сигаретами. Можна сказати як дитина з соскою. Під час повітряної тривоги руки мимоволі тяглися до електоронних сигарет, бо їх можна курити в квартирі, не треба виходити на балкон. Від них в мене були опіки на губах, доречі. І після неї теж курила цигарку з тютюном. А тим часом завезення до міста цигарок не було, люди продавали те, що є. І ціни були як із космосу. Я купувала блоки. То справді був товар першої необхідності. У нас вдома не було світла, води та газу. Ми виходили надвір щоб зігрітися. У квартирі було 12 градусів. Єдине, чим можна було скоротати ці часи, то за цигаркою. Ми намагалися заощаджувати їх (ми курили з мамою). Курити по половині, за часом, і т.д. Але почуття ненаситності не залишало мене. Палити хотілося постійно. Ставало все нестерпніше. Кілометрові черги за хлібом, у магазини тощо. Ми з мамою щоранку прокидалися і йшли шукати по магазинах, де що купити від їжі до побутової хімії. Купували багато консервів рибних, щоб можна було міняти на щось. Консерв було багато, тому що у нас місто стоїть на Азовському морі. У нас стояли «тривожні валізки» з документами, старим взуттям (якщо раптом доведеться бігти по полях) і валізка з консервами та ковбасою. Ми вирішили виїжджати з окупації. Декілька спроб були неуспішними. Через наше місто виїжджали люди із Маріуполя на шкільних автобусах. І нам вдалося виїхати разом з ними 26 березня 2022 року. Дорога була непроста. 200 км до Запоріжжя ми їхали півтори доби.


Нас взяли у полон росіяни. Ми проїхали понад 30 їхніх постів, і на кожному вони з автоматами заходили до автобусів, а ми мали їм посміхатися. Усіх чоловіків виводили та роздягали, перевіряли наявність тату на тілі. Одна наша сестра поділилася зі мною досвідом, що вона має рацію зі словами. "Боже, приведи мене туди, де я можу бути корисною людям". Я з цими словами в голові їхала. На кордоні з Польщею мене запитали: "Цигарки є?", - я сказала: "Так, багато". Їх у мене був цілий рюкзак за плечима. Я переживала, що заберуть. Але жодної пачки не забрали. Тобто замість речей, які могли б нам стати в нагоді, я везла цілий рюкзак цигарок.


Моя знайома зустріла нас у Польщі та поселила у готелі. Тепер ми були у безпеці. Ми були дуже стомлені. Я думала ми залишимось у Польщі, бо далі їхати було нікуди і нема до кого. Але Бог мав інші плани. Ми переночували одну ніч там. І у мами з'явилася ідея їхати до Грузії на завод працювати за її фахом. Ми поїхали, але до Грузії ми не потрапили, а потрапили до Норвегії 30 березня 2022 року. У перші 2 тижні перебування там, ми докурили наші запаси. Попільнички біля готелю постійно переповнені. Норвежці були шоковані тим, скільки наш народ курить. І лікарі вирішили роздавати липучки Nikorette для тих, хто планує відмови від сигарет. Коли всі цигарки у нас закінчилися, у мене почався тремор та страх. Я почала купувати цигарки у магазині. Ціна однієї пачки була близько 550 грн. Я розуміла, це неможливо витрачати такі гроші на цигарки. Ми палили по половинці за раз. Знову почалася економія. Я розуміла, що треба щось вирішувати. Я почала молитися на колінах щодня і просити Бога, щоб Він дав бажання кинути курити.


Вкотре ми пішли до магазину з мамою. Це було 2 травня 2023 року. І у нас став вибір купити пачку цигарок або зошити та ручки для навчання норвезької мови. Рішення було прийнято у бік зошитів. Було непросто. Я йшла з крамниці, ніби там залишилося щось дороге мені, як шматок мене. Першого тижня відмови клеїла пластир Nikorette. Але це лише під час нікотинової абстиненції. Головне було не взяти першу цигарку. Я прийшла на онлайн зібрання НікА. Там я отримала підтримку та розуміння. Головне, що я змогла спілкуватися з такими самими людьми. Це моя опора, групи та Вища Сила. Я взяла служіння ведучої в неділю. Це дуже мотивувало мене прийти на групу чистою від нікотину, це дисциплінувало. Я використовувала інструменти, про які говорили на групах, мені це дуже допомагало. Для мене головне прийняття чистого життя, яким воно є. Якщо маю проблему, я її вирішую згідно з принципами програми. Але якщо закурю її, у мене буде дві проблеми і жодного рішення. На даний момент не курю 1 рік 2 місяці та 17 днів. Це для мене Боже благословення. У мене є служіння в НiкА. Я викладаю щогодини в чат і читаю їх. Я точно знаю, що немає такого нещастя і такого горя, що не можна пережити без нікотину. За рік моєї чистоти траплялося і трапляється різне, і кумедне, і сумне. Я хоч і за кордоном, але моє серце вдома. Я точно знаю, що куріння не додасть мені радості та щастя, тільки програма та Бог. Програма без дій мертва, якщо до мене прийде думка закурити, я звертаюся до Бога, або дзвоню моїм друзям у спільноті. Хочу сказати всім, хто тільки на початку дороги, жити без цигарок – це дійсно свобода від залежності!


Олександра, Анонімні Нікотинозалежні, Бердянськ, Україна

18 переглядів
bottom of page