Женя, нікотинозалежний. Не палю з 20 травня 2015 року. З самого дитинства в мене були спроби щось курити. Це був домашній віник, це була скручена газета в трубочку. Тоді це було дитячою цікавістю. Я просто пізнавав світ.
У віці 13 років я почав вчитися курити. Я думав, що якщо дівчина, яка мені подобається, побачить мене коли я курю, то це додасть мені мужності, зрілості. Моє куріння було переходом з дитинства в юність. У такий спосіб я хотів показати, що готовий інтегрувати секс у наші стосунки. Секс не відбувся, але я проковтнув нікотиновий гачок. І в мене почала розвиватись нікотинова залежність. Через півроку я спробував кинути палити. І мені не вдалось.
Тоді я зрозумів, що я попав. Зникла ілюзія, що я трохи покурю і мені нічого не буде. Що я не звикну. Я зрозумів, що не можу жити без сигарет.
У школі мій день починався з того, що я заходив до бабки, яка торгувала поштучно цигарками і купував їх. Я витрачав батьківські гроші, які мені були дані на булочку, на сигарети. На шкільних перервах ми курили одну сигарету на трьох. У віці 16 років я спитав маму: «Коли мені можна буде почати курити?», вона відповіла, що тоді, коли виповниться 18. Я розчарувався тому, що доводилося ще два роки приховувати куріння.
Систематично я кидав палити і багато разів виходило. Але я знову закурював. Я ставився до цього несерйозно. Вірніше, мій мозок ще не міг приймати адекватні рішення. Розсудливість була мені невідомою. Йшли роки. Залежність розвивалася дедалі більше. Почав помічати негативні сторони вживання нікотину. У мене були жовті пальці, хворів язик, на рентгенівських знімках були зміни в легенях, задишка, швидка втомлюваність, зауваження рідних та лікарів. Занижена самооцінка, втрата поваги до себе, витрачання грошей, біль, зневіра та розчарування. Все це формувало мою готовність щось міняти. До цього моменту я мав успішний досвід вирішення іншої залежності. І я подумав, що це спрацює і з нікотиновою. Але в мене нічого не вийшло. Тоді я зрозумів, що нікотинова залежність сильніше інтегрувалася в моє життя. Щоб думати — мені потрібен нікотин, щоб відчувати — мені потрібен нікотин, щось зробити — теж потрібен нікотин. Нікотин потрібен завжди і скрізь. Він був для мене важливішим за їжу, важливішим за будь-які відносини, принципи та пріоритети. Він був сенсом мого життя. Я жив тільки для того, щоб курити. Я курив, щоб через короткий час знову покурити. І цьому не було кінця.
20 травня 2015 року о 19.32 я викурив останню сигарету. Через годину після цього я встановив лічильник чистого часу. Ще через півгодини я стояв біля супермаркету і по-звірячому заїдав тягу арахісом. Зранку наступного дня я зрозумів, що світ змінився. У мене сильний синдром відміни. Я не можу думати, не можу концентруватися, не можу працювати. Я не розумію, що відчуваю. Смак кави та їжі змінився. Сонливість, розгубленість, нерозуміння що робити, як жити?! Стан фізично та психологічно нестерпний. Хочеться вити, хочеться плакати. Хочеться заснути, щоб цього не відчувати.
Перебуваючи в цьому стані, я ставив собі завдання протриматися одну годину. Після години не курив ще одну годину. Я багато спав, дзвонив, кричав, ходив у душ. Звертався до образу у майбутньому. Уявляючи, що я матиму в результаті відмови від вживання нікотину. Цей образ давав силу продовжувати терпіти. Через дев'ять днів мене відпустило. Це були найскладніші 9 днів у моєму житті. Через 7 місяців я вийшов на зв'язок з анонімними курцями. Знайшов наставника. Зробив кроки. Моє життя докорінно змінилося. Я знайшов свободу від бажання вживати нікотин. І я знайшов можливість міняти своє життя. Знайшов можливість насолоджуватися кожною миттю. День-у-день.
З любов'ю до вас!
Не курю!!!
Женя, Анонімні Нікотинозалежні, Чернігів, Україна
Comments