2 крок Анонімних Нікотинозалежних з "червоної" Книги, с.77 - 78
Прийшли до віри, що тільки Сила, могутніша, ніж ми самі, може повернути нас до здорового глузду.
На Першому Кроці ми визнали своє безсилля. Для деяких із нас це було спустошуючим визнанням. Ми згадували роки нікотинової залежності, всі спроби кинути палити. Кожна спроба була невдалою. Ми зрозуміли, що не можемо зупинитися. Не допомагали ні докори сумління, ні сила волі, ні аналіз нашої ситуації. Ми відчували себе невдахами. Ми запитували себе: «Чому ми не можемо кинути, коли всі інші можуть»?
Тепер на Другому Кроці ми почали шукати відповіді на наші запитання. Визнавши власне безсилля, ми почали відкривати себе для пошуку джерела сили, більшого за нас самих, більшого, ніж наша залежність. Незрозумілим чином відчай змінився усвідомленням того, що можливість вибору існує. Ми зрозуміли, що існує надія.
Ті, хто мав міцний духовний зв’язок з Богом, як вони розуміли Його, відчували в Ньому джерело надії. Тим із нас, хто ставився до релігії скептично, повірити у Вищу Силу було нелегко. Ми виявили, що наше початкове розуміння Вищої Сили підвело нас. Адже ми бунтували проти спроб інших людей нав’язувати нам чужі, не притаманні особисто нам, уявлення про Бога. Ми противились тому, щоб вірити беззаперечно.
Визнавши власний скептицизм, ми дізналися, що не обов’язково мати чітке визначення Бога чи Сили, більш могутньої за нас. Ми можемо діяти так, ніби ми віримо та довіряємо, навіть не володіючи абсолютним знанням чи розумінням. «Прийти до віри» виявилось процесом. Він не мав нічого спільного з логікою, розумовою діяльністю, достовірністю чи доведенням. Натомість цей процес вимагав від нас відкритого розуму, гнучкості та готовності дозволити чомусь доброму з нами трапитись.
Ми були відвертими, коли впустили в себе фразу «поверни нас до здорового глузду». Так, ми завжди вважали себе досить розсудливими. Але як ми могли себе такими вважати, якщо 20, 40, 60 чи більше разів на день ми курили, навіть усвідомлюючи, що це вбиває нас?
Спочатку поняття «божевілля» нам здавалося драматичним, особливо якщо застосувати його до нас самих. Але ми продовжували на зустрічах слухати розповіді інших учасників спільноти. Почувши їхні історії про небезпечні нічні пошуки цигарок, про викурювання недопалків з громадських попільничок і сміттєвих баків, про паління через трахеотомічні трубки, ми згадували аналогічні ситуації і у власному житті. Ми нарешті побачили власне божевілля: повторювати одні й ті самі ж дії знову і знову, очікуючи, що результат буде іншим.
Якби єдиним, на що ми могли покластися, була власна сила волі, визнання нашого божевілля відносно нікотину ввело б нас у відчай. Ми б не змогли знайти вихід, якби сподівалися лише на власні сили. Хтось, або щось — якась Сила — мала прийти на поміч.
Учасники спільноти пропонували нам припинити раціоналізувати і впустити могутнішу Силу у наше власне життя. Ми бачили успіхи членів групи, слухали і, коли по-справжньому почали чути, що вони говорять, з’явилося відчуття надії. Зрештою, ми були не самотні. Ця Сила і наш зв’язок з нею та іншими людьми були дверима до життя, вільного від нікотину.
*Дванадцять Кроків передруковано та адаптовано з дозволу Всесвітньої служби Анонімних Алкоголіків. Дозвіл на повторний друк та адаптацію Дванадцяти Кроків не означає, що AA пов’язані з цією програмою. АА — це програма одужання від алкоголізму, і використання Дванадцяти Кроків у зв’язку з програмами та діяльністю, які створені за зразком АА, але спрямовані на вирішення інших проблем, не означає іншого.
Першоджерело
При копіюванні або передруку обов'язкова наявність активного посилання на це джерело.
Оригінали текстів були адаптовані на українську мову членами спільноти НікА в Україні.